“You will never walk alone…”
Дивився вчора як «Ліверпуль» добивав «Реал» і слухав гімн вдячних вболівальників. Сидів на дивані, і заздрив :) - хотілось стояти там з ними…бо я знаю, яке ТО відчуття.
Воно приходить рідко. Його не буває на товариських зустрічах, і на рідних «Карпатах». Останній раз воно було, коли Україна «ригала» з бульбашками у Львові, і за десять хвилин до кінця матчу стадіон почав співати гімн… Воно починається десь в місці, де голова з’єднується з хребтом, а потім нестримним потоком мурахів несеться вниз по тілу. Спочатку починаєш відчувати, що втрачаєш ідентичність, розчиняєшся в тому багатотисячному голосі, стаєш непомітним чимось…потім то змінюється на відчуття сили, коли ти вже стаєш з ним одним цілим…великим колективним розумом-голосом…30 тисяч прибацаних Котигорошків.